Коли в 1922 році Річард Коденгоф-Калергі статтею «Панєвропа. Пропозиція» розпочав пропаганду своїх ідей, його прагнення до європейської єдності стосувалося усіх європейських країн без винятку (навіть Сполученого Королівства Великої Британії, яке на той час поводилось, як світова імперія, і яке він вважав мостом між Європою та США). Після Другої світової війни на Заході Європи виник потужний Європейський Рух (організація, яка існує і на сьогоднішній день та отримує багато субвенцій, хоча не представляє справжніх ідей та не має справжнього змісту), в рамках якого на той час була активною Панєвропейська Унія. Оскільки Європейський Рух був готовий прийняти поділ Європи (перемогу так званої реальної політики), а Панєвропа висувала вимогу залишити можливість європейського єднання для всіх європейців, то Панєвропа була виведена з Європейського Руху. Під девізом «Панєвропа – ціла Європа» Панєвропейська Унія подала знак до падіння Залізної Завіси.

Ініціатива «порожнього стільця» в Європарламенті

Йдеться про ініціативу мого батька, Отто фон Габсбурга, залишати в Європарламенті порожній стілець підчас дебатів про Середню та Східну Європу, як символ приналежності цих країн та їх народів до Європи, а також про контакти з дисидентами та підпільними рухами з тогочасного «Сходу». У все ще комуністичній Югославії під проводом мого брата Карла був заснований Альпійсько-Адріатичний Робочий Осередок, який співпрацював з вигнанцями з тогочасної Югославії та з опозиційними групами країни.

Панєвропа – ціла Європа – не для всіх популярне гасло

Досить часто за таку роботу панєвропейців обзивали реваншистами, тими, хто веде холодну війну, та реакціонерами. Подолання поділу Європи або й подолання реально існуючого соціалізму було немислимим для самоназваних прогресивних сил, для «реальних» політиків, які прагнули зберегти систему. Початок кінця ялтинським кордонам поклали поляки та угорці. В Польщі на початку 80-х років минулого століття робітники відмовились від комунстичних профспілок. Виник перший незалежний профспілковий рух «Солідарність», який очолив харазматичний електрик Лєх Валенса. На цей час деякі західні профспілки підтримували контакти з комуністичними державними профспілками (не будуючи при цьому контактів з незалежними профспілками).

На перших «вільних» виборах в Польщі, 4 червня 1989 року, Солідарність отримала 99 зі 100 крісел в Сенаті та всі 160 крісел в Сеймі, парламенті Польщі, які можна було зайняти. На попередніх переговорах комуністи зарезервували собі 300 місць у Сеймі. Як наслідок в Польщі, одній з країн Варшавського Договору, вперше уряд очолив не-комуніст Тадеуш Мазовецькі.

В Угорщині вже було прийняте таємне рішення, сформулювати нові закони таким чином, щоб вони відповідали визначенням тогочасної Європейської Спільноти. Залізна завіса, раніше небезпечна мертва зона, стала ржавою та дірявою. Часто навіть птахи викликали помилкову тривогу, прикордонні війська перестали звертати увагу на тривогу на кордонах. Грошей на оновлення кордону не було. Таким чином угорці самі цілком прагматично розпочали розбирати Залізну завісу.

В кінці червня 1989 року відбулась всім відома фотографічна зустріч в Клінгельбасі (Klingenbach), на кордоні Угорщини та Австрії. Міністр закордонних справ Австрії Алоіс Мок (Alois Mock) та його угорська колега Ґюла Горн (Gyula Horn) великими ножицями розрізали колючий дріт перед об’єктивами камер закордонних репортерів. Фоторафії обійшли весь світ. Кордон все ще був закритий, але його «захист» був охоплений руйнацією.

«Існує тільки радикальний шлях, щоб на довгий час і справедливо вирішити європейські питання кордонів; цей шлях називається не посування, а ліквідація кордонів!» Ці слова, які Річард Коденгоф-Калергі, засновник Панєвропейської Унії, сформулював в 1923 році в своїй книзі «Панєвропа», в 1989 році отримали нове значення.

Перші панєвропейські поїздки у «Східний блок»

З окремими випадками ерозії влади комуністичних режимів для провідних представників Панєвропейської Унії стали можливими візити до «країн східного блоку». Мій батько, тогочасний Президент Панєвропейської унії та депутат Європарламенту доктор Отто фон Габсбург, через своє відмінне знання угорської мови, вже впродовж багатьох років був контактною особою між Брюселем і Страсбургом та угорськими делегаціями. Тепер він сам, майже 70 років потому, отримав можливість подорожувати Угорщиною та читати доповіді. В один з таких візитів під час дискусії в Дебрецені з представниками опозиційного угорського демократичного форуму MDF виникла ідея організувати пікнік на кордоні, пікнік, який би переходив кордони, а саме Панєвропейський пікнік. Офіційні приготування до пікніка полягали в забезпеченні вільного переходу кордону з австрійського боку до місця проведення пікніка на старій вулиці бургенландського Сант Марґаретену (St. Margarethen) до Оренбургу/Сопрону (Ödenburg). З цією метою працівники MDF отримали у «відділі безпеки федеральної землі Бургенланд» дозвіл на відкриття кордону біля Сант Марґаретену. З угорського боку прикордонники були готові видавати денні візи відвідувачам з Австрії. Дві видатні особистості, державний міністр Угорщини Імре Посзґау (Imre Poszgay) та Отто фон Габсбург, перейняли почесну охорону над заходом. З назвою «Панєвропейський пікнік» було пов’язане змістове послання «Панєвропа – ціла Європа» в значенні панєвропейської ідеї. Перед 19 серпнем 1989 року в офісі Панєвропи у Відні для завершення приготувань до пікніка зустрілись панєвропейці західних організацій. На пікнік були запрошені духові капели, ансамблі народного танцю і навіть майстри кінного спорту.

«Розбирай та візьми собі», такий заклик був написаний на листівках про пікнік. «Учасники можуть самі взяти участь в знесенні Залізної Завіси та взяти собі шматок разом з відповідним сертифікатом!» Листівки друкувалися на машинці мальтійців в Будапешті. Машинку надала в користування Сцилла Фрайфрау фон Бьозелаґер (Csilla Freifrau von Boeselager) з Мальтійської Служби Допомоги, яка піклувалась про втікачів з НДР в Будапешті. На той час в Угорщині вже були опозиційні групи, в 1988 році була заснована Панєвропейська група, але ці групи не мали інфраструктури.

Табір втікачів для громадян з НДР

Тоді в різних посольствах тогочасної ФРН в країнах Східного Блоку зустрічались великі групи втікачів з НДР, які намагались втекти від тоталітарного режиму своєї батьківщини. В Будапешті та на Балатоні були створені перші табори для втікачів з країни Східного Блоку в країні Східного Блоку. Імре Козьма, тогочасний президент Угорської Мальтійської Благодійної Служби, організував перший табір для втікачів навколо своєї церкви Будапешт-Цуглідет. Багато з громадян так званої НДР, які приїхали до Будапешту, вже намагалися втекти в минулому та мали відповідні штампи у своїх закордонних паспортах, вдома, в імперії Еріха Хонекера ці штампи запроторили б їх до в’язниці щонайменше на два роки. Угорщина та дорога до Австрії були їх останньою надією. Новина про пікнік на кордоні зі швидкістю вітру поширилась серед відпочиваючих з НДР.

Вранці 19 серпня 1989 року організатори пікніка з Панєвропейської Унії та MDF зібрались в Оденбурзі (Сопрон) та дали прес-конференцію, підчас якої наголосили на зацікавленості Угорщини в європейській інтеграції та підкреслили символічність розрізання колючого дроту. На кордоні, з угорського боку, неподалік вежі спостереження була споруджена трибуна. Смажили ковбаски, пили сік, пиво та вино. На вежі спостереження поряд з угорським прапором майорів прапор Панєвропи, символ єдності Європи та подолання на перший погляд нездоланних кордонів. Атмосфера була сповнена радості. Хода учасників потягнулась до кордону, де знаходились ворота, які мали бути відчинені з австрійського боку.

Ще перед тим, як австрійці змогли відкрити ворота, німці натиснули на ворота. Здивовані зі своєї власної відваги, вони пішли далі, в напрямку Австрії, дорогою до свободи. 661 німцю цього дня вдалося втекти. У Сант Марґаретені ними опікувались представники громади, проте того ж дня більшість втікачів автобусами та потягами вирушили до Баварії. Це була перша масова втеча з Радянської імперії, голосування ногами. Угорські прикордонники спостерігали за цим, проте не вживали жодних заходів. Один з митників підчас розмови сказав: «Ми маємо три можливості. Або ми стріляємо в натовп втікачів, але ми цього точно не зробимо, тому що ми не хочемо нікого поранити. Або ми спробуємо зупинити натовп людей, але ми не можемо це зробити своїми силами, нас надто мало. Третя можливість, яка здається нам найкращою і правильною: Ми обертаємось і дозволяємо всім, хто хоче, втекти на свободу!» після цього прикордонник попросив автограф на рожевому бланку для візи, який був підготований для австрійських гостей. «На згадку про історично важливий для всієї Європи день!»

Митники стали героями дня, їх зважене ставлення стало запорукою того, що пікнік став не лише історичною, але й мирною подією.

Ще раз кордон був закритий офіційною Угорщиною. Тільки у вересні його остаточно відкрили. Шматок за шматком руйнувалась Залізна завіса, яка півстоліття розділяла Європу. 9 листопада впав Берлінський мур.

Австрія та Угорщина повели Прусію до свободи.

Газета „Neue Zürcher Zeitung“ прокоментувала Панєвропейський пікнік як особливий історичний жарт, коли австрійці та угорці повели прусаків до свободи.

Режим в НДР все ще тримається, Еріх Хонекер в інтерв’ю для Daily Mirror - інтерв’ю у нього брав особисто видавець Роберт Максвел - «справжні причини» історії: «Габсбург розповсюдив аж до Польщі листівки, які запрошували німецьких відпочиваючих на пікнік. Коли вони приїхали на пікнік, їм роздавали подарунки, їжу та німецькі марки, потім вмовили їх, перейти на Захід.»

Для Панєвропейської Унії з пікніком було пов’язане цілком чітке політичне послання, яке на всіх «пам’ятних заходах», які вже відбувались і які ще будуть відбуватись, відігравало (якщо і відігравало взагалі) тільки другорядну роль: йшлося про усунення несправедливих кордонів, про ліквідацію тоталітарної системи, про волю та справжню гідність особи, а також про можливість відкрити проект європейської єдності для всіх європейців.

Європа все ще не ціла

Наскільки важко було навіть тоді пояснити це зрозуміле послання, показали події в Югославії двома роками пізніше. Роками Європа спостерігала, як тиранічний режим приносив війну та руйнацію в Південну Європу. Навіть сьогодні ЄС не є єдиним в думці щодо визнання незалежності Косово. Знову і знову імениті політики наполягають на завершенні розширення ЄС і таким чином, суперечать Панєвропейській ідеї.

Небезпека історизації

Через 20 років після Панєвропейського пікніка, як і тоді, важливо, поширювати це панєвропейське послання. Панєвропейський пікнік був історичною подією, але його не треба історизувати.