«Покоління року 2000 могло б пережити, що і надалі в демократичних країнах безперешкодно існують останні справжні комуністи, в той час, коли за народної демократії вони вже давно засуджені або нейтралізовані якось інакше». Так сказав почесний президент Панєвропейської унії доктор Отто фон Габсбург в 1968 році у своїй книзі «Політика на рік 2000». Як і президент-засновник Панєвропейської унії Річард Коденгоф-Калергі, він був переконаний, що Залізна завіса та ялтинські кордони, які після Другої світової війни поділили Європу на дві частини, не існуватимуть довго. Влітку 2009 року, коли ми «святкуємо» 20 років «Панєвропейському пікніку» та 20 років кінцю поділу Європи, на офіційних святкуваннях та в дискусіях події розглядаються тільки з історичної перспективи, що ми бачимо з матеріалів з деяких приватних симпозіумів та на засіданнях академій. «Панєвропейський пікнік» 19 серпня 1989 року, підчас якого відбулась перша масова втеча з тогочасного Східного блоку (661 громадянин так званої НДР через Угорщину та Австрію зміг втекти на свободу), має в той самий час і змістовий вимір.

Тоді впала не тільки Залізна завіса, відбулося падіння панівної тоталітарної системи. Це було рішення між свободою та тоталітаризмом. «Ми повинні визнати, що довготривале співіснування між свободою та тоталітаризмом є просто неможливим. Ми повинні чинити опір тоталітарній спокусі, за якою маскою вона б не ховалась». Ці слова сформулювані в 70-х роках в Основній Декларації Панєвропейської унії. Боротьба за свободу була однією з центральних тем діяльності Панєвропи від моменту заснування організації в 1922 році. «Без свободи Європа була б тілом без душі, штучною та ламкою конструкцією,» так писав у своїй книзі «Панєвропа» Річард Коденгоф-Калергі ще у 1923 році. Зі свободою завжди пов’язана відповідальність, гідність людини, обов’язок діяти відповідно до освіченого сумління.

Тривала боротьба за свободу

Є тенденція применшенням значення «Панєвропейського пікніка» тільки до історичної події (як це відбувається на багатьох заходах, які проводяться міністерствами, партіями, партійними фондами на благодійні кошти фінансованих організацій), змістовий вимір залишається повністю без уваги. Подію історизують. При цьому з точки зору Панєвропи саме змістовий вимір Пікніка є найцікавішим. Проте Панєвропа допускає рефлексію сьогоднішніх політичних заходів та станів у чіткому вимірі визнання свободи.

Залізна завіса була кордоном, який вдалося здолати за надзвичайно сильних бюрократичних перепон та інших каверз. Якщо сьогодні говорити про кордони Шенгену, то бюрократичні перешкоди такі ж сильні. Стосовно каверз, які пов’язані з видачею шенгенської візи, більшість громадян ЄС навіть не задумуються про них (і тим більше не думають про це політики ЄС).

Раніше замкнені – сьогодні перед зачиненими дверима

Довідки та свідоцтва навіть про доходи батьків, їх роботу, і т.д., і т.д. – це тільки кількісна різниця з колишнім положенням Східного блоку, коли хтось з сім’ї постійно мав залишатись вдома як заручник. Працівники консульств можуть запросити заявника на інтерв’ю, а тоді вирішити, що заявник не годиться для запрошення (наприклад, на конгрес). Технічні пристрої, які застосовуються сьогодні для перевірки на кордонах країн Шенгенської угоди, викликали б заздрість у колишніх можновладців Східного блоку. Дані, які вимагає держава при заповненні шенгенської візи (для громадян країн, які не належать до Шенгенської угоди, і для яких обов’язкова віза) або для отримання шенгенського паспорта (громадяни країн Шенгенської угоди, тобто більшості країн ЄС) виходять далеко за рамки збору даних колишніми таємними службами країн Східного блоку. Серед людей, які були зобов’язані здавати відбитки пальців, до 1989 року були виключно злочинці. Сьогодні відбитки пальців повинні здавати навіть дванадцятирічні діти, якщо вони живуть в ЄС і якщо їм потрібний закордонний паспорт. Проте наказу стріляти на кордоні вже немає. Різницю між колись і тепер можна сформулювати дещо грубо таким чином. Раніше уряди замикали своїх людей, сьогодні уряди ставлять людей перед зачиненими дверима.

Систематичний контроль телефонних розмов громадян в 1989 року вважався чіткою ознакою тоталітарної держави. На даний час Європейський Суд проводить процес проти республіки Австрія, оскільки там ще не втілюється інструкція ЄС про запис та збереження телефонних розмов. У так званій боротьбі проти терору вживаються заходи, які у боротьбі проти терористичної організації RAF налякали ФРН, а раніше жахливий приклад НДР був застереженням для західної політики. Сьогодні автором найжорсткіших вимог посилення заходів поліції є Вольфганг Шойбле (Wolfgang Schäuble), міністр від ХДС (CDU). Так звані заходи безпеки в аеропортах декларують загальну підозру проти всіх громадян.

Дитячі ясла тоді і тепер

Такі ж приклади можна було б навести і з політики стосовно сім’ї. В реально існуючому соціалізмі політика намагалась якомога раніше відлучити дітей від батьків, щоб, по-перше, залучити батьків до виробничих процесів, і по-друге, щоб зробити з дітей справжніх радянських людей. Систему змінили у соціалістичній Чехословаччині. Результати дослідження дитячого психолога про відхилення у дітей, яких рано віддають в ясла, ще в час соціалізму призвели до переосмислення в політиці. Михайло Горбачов у своїх статтях про перебудову закликав до усунення помилок та до виховання дітей в сім’ях. Через 20 років після падіння залізної завіси в Австрії та Німечинні є політики від Народної Партії Австрії (ÖVP) та від ХДС / ХСС (CDU/CSU), які активно виступають за опікування малюків в дитячих яслах, щоб якомога швидше після народження дитини включити жінок у виробничий процес, а отже, до числа платників податків.

Вже в кінці 50-х, на початку 60-х років минулого століття Людвіг Ергард (Ludwig Erhard), один з винахідників так званого «соціальної ринкової економіки», застерігав від збочень країни добробуту, яку він назвав «асоціальною», оскільки вона «приспить людську відповідальність та знизить індивідуальну успішність». Жодна держава не може дати своїм громадянам більше, ніж вона в них раніше забрала, «це ще невраховуючи витрат примусової більше спрямованої лише на себе виродкової соціальної бюрократії». Тоді ж Альфред Мюллер-Армак (Alfred Müller-Armack) говорить про тогочасне оподаткування (а тоді оподаткування складало мінімум на 10 відсотків менше, ніж сучасне), як про «конфіскацію чесно заробленого майна». Між тим зараз соціальну ринкову економіку, яка походить від держави добробуту, часто називають еко-соціальною ринковою економікою, а провідні політики говорять про неї, як про «європейську модель життя», яка повинна розбудовуватись далі.

Загроза тоталітарного бюрократизму

У пам’ятному слові про Річарда Коденгофа-Калергі (1972) Отто фон Габсбург застерігав від тоталітарного бюрократизму. У вже цитованій книзі «Політика на рік 2000» він писав: «Влада отримала новий вимір, а в майбутньому це стане головною проблемою будь-якого політичного огляду, тим більше, коли легко можна зловживати вже наявними методами. В наші дні незрівнянно зросла небезпека тоталітарного всевладдя у порівнянні з політикою 25 років тому. Логікою розвитку закладено, що майбутнє приносить все впливовіші та витонченіші інструменти панування. З ними зростає і загроза.» Під загрозою знаходиться і наука. Тут не йдеться про зловживання науки політичною бюрократією для виправдання так званої кліматичної політики, а мається на увазі ідеологія гендерного мейнстрімінгу (gender mainstreaming) замість марксизму-ленінізму.

Gender mainstreaming замість марксизму-ленінізму

«Наукові роботи» в реально існуючому соціалізмі не приймалися, якщо не містили посилання на марксизм-ленінізм, як на панівну ідеологію. Зараз університети почали відхиляти наукові роботи, якщо в них немає гендерного аналізу.

Через 20 років після Панєвропейського пікніка так само важливо, як і тоді, наголосити на змістовому вимірі тих подій. Панєвропейський пікнік був історичною подією, проте його історизація є несправедливою.